Люблю тебе, Україно

Заходить вечір тихо у село чи місто.

В високім небі сяють зорі урочисто.

Нічна пітьма накриє річку, степ і море.

Ти дивовижна, Батьківщино, в різні пори!

Піснями соловей розбудить на світанку.

«Люблю тебе, земле моя!» - гукну із ґанку.

Духмяні трави лугові вітер колише.

Слух  зачаровує німа лісова тиша.

Причепурилася весна калини цвітом.

І на заручини палке крокує літо.

Гостинний, мальовничий, гарний - рідний краю.

Вітчизни небо волошкове я кохаю!

Алеї Києва каштанами чарують.

Церковні дзвони хвилювання утамують.

Янтар Дніпровських вод милує карі очі.

За обрій щедра нива стелиться охоче.

Лани широкі, оксамитові простори.

Галявини, діброви, верховини, гори.

Блакиттю вабить чистий, водограй чудовий.

Бджілок заманює пилком липа медова.

Вода з криниці, роси – перли-намистини.

Дзвінкий, веселий найщиріший сміх дитини.

Палає серце в грудях – світиться любов’ю.

Нехай народ наш буде дужим і здоровим!